- Михайле Петровичу, у вашому кабінеті дуже багато нагород. Які для вас особливо цінні?
- Є багато різноманітних нагород та подяк, але особливою є губернаторський годинник, вручений П. Засухою, з гербом Київської області. Також, є нагороди вручені нашими закордонними колегами. Але це не головне для нас: не заради нагород працюємо. На першому місці стоїть забезпечення школи, бо держава надає кошти для утримання лише половини дітей. Отже, потрібне додаткове фінансування, а сиротинці - не популярна сфера.
- Бучанська школа-інтернат - чи не одна з найкращих, порівняно, навіть, з Києвом. Від чого це залежить?
- Це надзвичайно важко. Виховуємо, як дітей, так і дорослих, в дусі накопиченого досвіду за минулі роки роботи. Ніхто не може сказати, що чиєсь благодійництво пішло в нікуди. Все навколо - наше. Вже в минулому той час, коли держава була, ніби дійною коровою. Наш заклад, по суті, автономний. Все, що необхідно для життя, він забезпечує. Це і водопостачання, і опалення, прання, харчування, господарство (школа утримує кіз, з яких має молоко та м'ясо - прим. авт.) Все це потребує значних коштів, тому велику роль відіграють доброчинці.
- Помітно, так би мовити, неозброєним оком, що діти вас люблять та поважають, як ви думаєте, завдяки чому?
- Потрібно бачити стан дітей. Вони, зі свого боку, сприймають не лише зовні. Діти приходять та розповідають про свої проблеми. Їм потрібне певне забезпечення, умови. Я не можу їм сказати, наприклад, що хліба немає. І вони знають, якщо є проблема, то прийшовши до мене ми разом вирішимо її. Особливо за допомогою та порадою звертаються більш дорослі діти. Це і не дивно: чим вони більші, тим більші їх проблеми. Вони прислухаються до старших, але потрібно враховувати і те, що вони теж мають якийсь життєвий досвід. І це дійсно так. Щоб бути точним, молодь має більше знань але менше мудрості, а дорослі навпаки , тому вони повинні доповнювати один одного. Також робимо все можливе для хорошого відпочинку дітей. Наприклад, запроваджуємо програму Сімейної адаптації за кордоном. Тут діти цього не бачили, вони не знають, що являє собою справжня нормальна сім'я, якими повинні бути стосунки в ній.
- Михайле Петровичу, які саме діти у вас навчаються, яких вікових груп? Які основні причини їхнього приходу в сиротинець та що на них чекає після закінчення школи?
- Сьогодні на нашому балансі знаходиться 450 дітей. Існує дитячий садок, повна середня школа. Беремо всіх дітей, які виходять за характеристику "немовля". Якщо вже щось мовить - до нас. В основному це діти 2-х - 3-х років. Але у випадку, якщо беремо сім'ю, а в ній наявний малюк, звісно, діватись нікуди. Щодо причин приходу, то в основному це діти з розбитих сімей п'яниць, наркоманів та злочинців. Є круглі сироти. Від загальної кількості їх 25-30%. Але з них частина стала сиротами вже під час перебування у нас. Найголовніше завдання - підготувати їх та влаштувати в сім'ї. А це дуже важко. Хоча у нас працює біля 200 чоловік, половина з яких вихователі, та бракує людей, які б мали розуміння та бажання працювати. Діти, які створюють проблеми, нікому не потрібні.
- Яка роль держави взагалі в забезпеченні сиротинця?
- Це є державний заклад, і держава повинна відповідно цей заклад забезпечувати. В першу чергу уряд забезпечує виплату працівникам заробітної плати. В цьому році ремонтні роботи, наприклад, виконували дорослі разом з дітьми. Сюди увійшло оновлення класів, кімнат, приміщень, фарбування, прибирання та благоустрій територій. Діти доглядають кімнатні рослини, є у нас рибки, хом'ячки, невеликі клумби. Звісно, існують такі роботи, які потребують спеціалістів, саме тут і потрібна допомога добродіїв. Сьогодні ж ми потрапляємо в розряд не популярних закладів. З нас ніхто, в тому числі і держава, не має матеріального прибутку. Ніхто не думає, що ми готуємо духовний потенціал нації, щоб у майбутньому ці діти стали корисними. Вони будуть працювати та збагачувати державу.
- Які ж причини того, що держава все ж не забезпечує цих дітей всім необхідним, хоча мала б це робити?
- Відповідь однозначна: бездуховність керівництва. Ці люди не мають в собі поваги до предків, до традицій. Все робиться зовнішньо, показово, заради реклами та власного збагачення, а частково - віддаючи данину моді. Відбудова храмів, наприклад, їх реставрація з боку уряду не є показником моральності. Духовне - це щось глибоке, неосяжне, щось велике. Витрачати такі великі кошти на відбудову та реставрацію храмів недоцільно, коли сиротинці з протягнутою рукою випрошують кожен раз : "Нам потрібні постелі, нам потрібні шкарпетки, хліб і т.д." Багато людей внутрішньо не дозріли до розуміння глибин духу, взаємодопомоги. Храми будуються для себе, власного задоволення, а діти залишені самі собі.
Записав священодиякон Роман.
P.S.: Закликаємо всіх до співпраці в соціальному служінні. Кожен, хто захоче внести свою посильну лепту для допомоги (моральної, матеріальної, фахової) сиротинцю, може звертатись безпосередньо в Братство або за тел. 8-297-56271 (після 19.00).
