З 31 серпня по 5 вересня у Києві проходила міжнародна наукова конференція на тему: “Шляхи освіти та свідки правди: особистість, сім’я , суспільство”. Організатори: Свято - Успенська Києво–Печерська Лавра, Духовна академія УПЦ , Києво - Могилянська академія, Православне педагогічне товариство, Центр богословських досліджень, Київське релігійно–філософське товариство, Об’єднання “Витоки”, та Асоціація “Неопалима купина”.
Вдячна Богові за те, що змогла потрапити на неї. Хоч побувала не на всіх засіданнях, та того, що почула було, в принципі, достатньо, щоб скласти своє уявлення про цю подію, і, головне, наповнитись благодаттю Божою та бажанням пізнавати все нові і нові грані духовного життя і не зупинятися на досягнутому.
Ось вже третій рік поспіль відбувається ця Конференція у стінах Києво – Печерської Лаври, а також в інститут і філософії НАН України ім. Г. Сковороди та в Києво - Могилянській академії. Протягом конференції було виголошено багато доповідей відомими вченими – богословами, відбувся круглий стіл на тему: “Етос освіти: традиція та особистість”, відбулися презентації книжок “Внутрішнє царство” Єпископа Калліста та “Многоценная жемчужина”– збірник духовних текстів святих отців преп. Єфрема Сирина, свят. Григорія Богослова, Палладія Єленопольського, преп. Романа Солодкоспівця та ін. А також був показаний відеофільм за участю відомого вченого, богослова і перекладача Сергія Аверинцева, який сам читає перекладені ним псалми і тлумачить їх.
Найбільш цікавими, на мій погляд, видалися такі доповіді. Єпископ Діоклійський Калліст (Уер) (Оксфорд) виголосив доповідь на тему: “За образом та подобою: тайна людської особистості”. В ній йшлося про унікальність людського існування перед Богом та призначення людини на землі. Вчений звернув увагу на погляди відомих богословів на сутність людини, а також на взірці людської особистості у ХХІ ст.
Дуже цікава доповідь була виголошена Володимиром Катасоновим з Москви про сутність любові та пізнання у концепції Хом’якова. В ній наголошувалось на тому, що любов повинна мати конкретне вираження, наприклад, любов до ближнього, а не абстрактне – любити всіх. Саме інтерес, любов штовхає нас до пізнання певного предмета, явища, до відкриттів у науці та зацікавлення наукою, взагалі.
Оригінальним трактуванням філософії діалогу М.М. Бахтіна запам’яталась доповідь проф. Віктора Малахова. Він вважає, що в діалозі присутній незримо третій, який є головним у ньому.
Надзвичайною глибиною вирізнився виступ священика з Парижа Володимира Бобринського: “Таємниця Триєдиного: апофатичне та катафатичне богослів’я”. Святий Отець почав з давніх уявлень і завершив сучасним тлумаченням сутності Триєдиного Бога.
Зворушливими до сліз, та такими правдивими і надзвичайно сильними стали доповіді Віктора Малахова “Просвітлення горем: до осмислення феномену Свідоцтва” та Тетяни Чайки “Милосердя в період холокосту як Свідоцтво правди” .Лише через горе людина стає мудрішою, добрішою і терпеливішою, вона справді стає свідком Божим, через якого Він говорить з черствим та аморфним світом, жорстоким та недосконалим. Однак, тільки сильна людина здатна знести горе. Якщо горе людині не під силу, вона може й загинути, втратити людське обличчя. Тому Бог дає людині те випробування , з яким вона зможе поборотися і стати справжнім свідком правди. Пані Тетяна розповіла, що насправді є дуже багато спогадів і свідчень, пов’язаних з явищем холокосту. Свідчень того, що люди здатні на великі подвиги, що вони є милосердними, от лише треба перетворитися на свічечку і світити всім, кому це потрібно, але так світити, щоби не осліпити, тільки освітити темряву і не дати загинути, загубитися.
Заключне слово для доповіді на тему “Світло від світла”: першоджерело свідоцтв та переказів” було надано Костянтину Сігову – директору видавництва “Дух і літера”. Його виступ був справді нібито підсумком всього сказаного вище. Йшлося про саме слово “правда”. Пан Костянтин показав справжню ерудицію і блискуче знання мов, співставивши значення цього слова у різних мовах, виявив деякі особливості тлумачення цього слова, а також показав певні парадокси його вживання. Ось один з них: у– 5–ти томній філософській радянській енциклопедії статті із заголовком “правда” він так і не знайшов, однак передова газета в Радянському Союзі називалася не інакше як “Правда”. Виникає логічне запитання: що ж тоді є правдою? Справжня Правда тоді мовчала, була захована десь за сімома замками.
Окреме слово хочеться сказати про книгу “Многоценная жемчужина”, щойно видану НВО “Дух і літера”. Про неї було сказано стільки хорошого, що сумніви щодо її купівлі одразу відпали. Справді, переклад професора Сергія Аверинцева якісний, поетичний і дуже глибокий, унікальний в своєму род і, ну, а постаті святих отців позбавляють будь–яких сумнівів, що ця книга є необхідною в домі кожного християнина.
P.S.: Майже всі виступи є в записі на касетах, якщо в когось виникне бажання з ними ознайомитись, звертайтесь за телефоном: 250-07-23 (Марина).
