- О. Віктор зі своїми лекціями відвідали вже багато міст і під час всіх цих зустрічей з християнами на що їх спрямовуєте, яку основу ви берете і що хочете донести до своїх слухачів?

- Прагну досягнути того, щоб люди змогли побачити, пересвідчитись в розумності церковного підходу до життя, ввійти в ритм церковного життя. І тому будую свої лекції відштовхуючись від читання віршів Євангелії , що припадають на дні мого приїзду. Таким чином і сам не випадаю і людей ввожу в річне церковне коло, керуючись тезою "що порядок краще безпорядку". Подавати лекцію намагаюсь "свіжою" мовою. Оскільки це не проповідь, то я можу подавати матеріал більш вільно, в межах допустимого, звичайно. Це особливий жанр який не може звучати з амвона.

- Ви є завідуючим кафедри релігієзнавства в Українсько-Американському християнському вільному інституті, розкажіть про нього.

- Та обставина, що духовна освіта не мала державного статусу дуже хвилювала мене. Держава не визнає її, а хотілось би щоб духовна і світська системи освіти мали рівноправне визнання. В усьому світі є світські духовні факультети. І в нашій історії є чудові приклади такого поєднання, візьмемо ту ж Києво-Могилянську Академію. Але, нажаль, сьогодні у нас не використовується цей досвід. Тому, з 1995 року я регулярно розробляв і втілював декілька проектів у вигляді факультативного викладання на базі гімназії та вузу в Сімферополі. Це були уроки релігійної історії та риторики. Коли з'явилась можливість створення вузів недержавної форми власності гурт ініціаторів заснував Україно-Американський християнський вільний інститут. Отримали ліцензію від Міністерства освіти на право вести освітню діяльність. Потім в цьому інституті була заснована кафедра релігієзнавства, завідувати якою було запрошено мене. Після того, як в 2002 р. міністр освіти і науки В.Кремень підписав указ №280 про включення в класифікатор професій спеціальності "викладач теології", з'явилась можливість зближення над конфесійного наукового богослів'я для світських слухачів з внутрішньо-церковним стилем викладання духовних дисциплін. Розробляючи цей проект узагальнюємо досвід діючих на території СНД богословських закладів різного типу, для того щоб використати все найкраще. Проблема в тому, що духовні навчальні заклади є закритими і розділені за статевою ознакою. Світські навчальні заклади також мають право на духовну освіту, (а реалізувати це можна на приходах та в недільних школах). Про велику потребу в розбудові духовної освіти свідчить і той факт, що розклад моїх лекційних зустрічей розписаний на рік вперед. Це означає що "ниви поділено і потрібні діячі на жнива".

- Наскільки важливою для духовного зростання християнина є участь в Євхаристії, і чому?

- Для всіх православних, і мене в тому числі, регулярна участь в Євхаристії є серцевиною духовного життя при умові не формального обрядового ставлення до цього. Саме тому в не богослужбових лекціях, ми робимо акцент на необхідності внутрішнього усвідомлення нашої єдності з Богом і один з одним в цьому Таїнстві. Це і Таїнство спілкування (збирання в Церкву) і Таїнство Слова (Євангеліє, проповідь), Таїнство спільного причастя у прийнятті Єдиного Хліба і Єдиної Чаші. При цьому не треба забувати про літургію після літургії, щоб причастя було не лише для себе, а розділити його з іншими за межами приходу, в усьому світі через любов, терпіння, розуміння. Парадокс полягає в тому, що сьогодні християнам радять після причастя ні з ким не розмовляти і т.д., але навпаки потрібно розділити свою радість з іншими! Це різновид свідчення - нехай люди знають, що є привід для радості і мало того про цю радість необхідно свідчити.

- О. Віктор, ваші поради щодо молитви.

- Потрібно, враховувати, що є різні типи людей і одної поради для всіх не існує. Спілкуючись більше зі студентами та інтелігенцією я, говорячи про молитву, намагаюсь донести і дати зрозуміти їм, що мислення - це вже молитва в одному з її аспектів, а філософствування - це майже богослужіння, хоча тільки на інтелектуальному рівні. Виведення на усвідомлення цього моменту дуже багатьом допомагало піти далі в подвигу молитви підключаючи серце не виключаючи і молитви ділом. Адже в Євангелії навіть "всякий хто подасть кухоль води в ім'я Моє не втратить нагороди Моєї". Іноді така молитва - молитва дією - коштує набагато більше, чим багато слів не далі рівня ворушіння вустами.

- Ваш погляд як монаха на аскезу в житті сучасного християнина.

- В силу того, що я займаюсь лекційною діяльністю, а сьогодні такий потік інформації що можна втопитись, завдання аскетичного подвигу - це тренування в зусиллях опанувати похіть пізнання. Особливо це актуально в період посту, щоб свідомість, пам'ять не перетворювати в помийну яму для каламутної течії інформації. Практичні навички, встановлення "фільтрів", запруд, вироблення вибірковості - це допомагає влаштуванню певного внутрішнього і духовного стану. Це зусилля дає і інші свої нагороди - відпочинок та розвантаження психіки. Вже в котрий раз підтверджуються мудрі висновки древніх подвижників про те, що багато знань ще не навчає розуму, і мудрий не той хто знає багато, а той хто знає потрібне і у кого воно приведене в систему і поєднане із загостреним моральним відчуттям. Аскетичні вправи в цьому напрямку набагато актуальніші за інші зовнішні прийоми роботи над собою.

- Які поради Ви дасте тим, хто теж хоче благовіствувати, як справжній християнин?

- Потрібно почати з необхідності бути відкритим до сприйняття всіх форм одкровення. По-друге, мати готовність не егоїстично щось сприймати а давати цю радість й іншим, як самарянка яка пішла та іншим сповістила про те, що знайшла Месію. І написано "вже не по твоїм словам віримо, бо й самі пересвідчились". В Новому Завіті дані методики, потрібно вчитуватись в нього і черпати методи благовіствування та просто ділитись своєю радістю навіть сумнівами. Пам'ятаєте про Фому? Він не посоромився виявити сумнів і зрештою піднявсь у вірі на вищу сходинку. Бог не засудив Фому, а пішов на зустріч і дав йому переконливу відповідь. Відкриття своїх сумнівів як не парадоксально - теж вид благовіствування. Один письменник сказав: "Для того, щоб бути почутими іншими людьми потрібно говорити з Голгофи".

- Наскільки важливим є знання, або навіть точніше, духовне знання, чи догматичне в реальному духовному зростанні?

- По-перше, сам Христос в Євангелії від Іоанна говорить слова, які викликають подив:" І сказав Ісус увірувавши в Нього: "пізнаєте істину і істина зробить вас вільними". Це пряма мова Ісуса Христа до тих, що увірували та ще не пізнали. Це перекликається з Давидом: "Доброму розумінню і баченню навчи мене, бо заповідям твоїм вже вірую". В навчальному посібнику для духовних закладів виданому в 1886 році священик Остроумов пише: "Безпосередня віра ще не являє собою релігійного акту і стає такою після її осмислення після підняття віри на сходинку бачення (відання)." Слово "віра" в російському та українському варіантах Святого Писання перекладених з грецького оригіналу відповідає грецькому слову "Пістіс", яке є коренем слова "епістемологія" - вчення про пізнання. Тому те, що ми часто називаємо вірою в часи Ісуса Христа називалось "знанням". Установка на розуміння включає і розумну віру і віруючий розум, що допоможе багатьом врятуватись від сліпого фанатизму, тоталітаризму і навіть тероризму, який ми бачимо сьогодні.

- Ваші побажання читачам "Братського вісника".

- Радісно, що частина сучасної молоді ступила на шлях учнівства. Ми пам'ятаємо, що перші послідовники Христа називались учнями. Тільки роки по тому написано, що в Антіохії ці учні Ісуса Христа вперше були названі християнами. Щоб стати істинним християнином необхідно пройти попередній і часто тривалий шлях учнівства. Бажаю успіхів на цьому шляху.

Записав священнодиякон Роман