Ми не перестаємо відчувати постійно таємничість буття. Таємним є простір, таємним є час. Космос що розлітається в безкінечність, невичерпні глибини мікросвіту…Таємним є минуле, таємним є майбутнє - і між ними ця мить нашого малого існування в даній формі. Таємничі всі ці нескінченності, в які "провалюється" наше пізнання видимого світу. Таємним є явище життя, таємною є еволюція життя. Таємною є душа людини - ось ця міркуюча про саму себе свідомість… І є науково-підтверджені факти, що прямо свідчать про можливість якихось інших, "нематеріальних" планах існування. Найголовніше - верховний Сенс всього цього таємничого Цілого в його таємничій Єдності.
Буття - таємниця, про значення якої ми можемо тільки гадати. І ось всі, цілком всі можливі вирішення світової таємниці в її найзагальнішому, принциповому значенні можуть бути зібрані в наступні три відповіді.
Перша, достатньо поширена відповідь - атеїзм. Ніякої такої "таємниці буття" просто немає. Вважається, що всі основні структурні принципи буття вже пізнані, залишається дізнаватись тільки подробиці - однак, виявляється, що всі ці "подробиці" невичерпні. "Бога немає" - є лише "Матерія"; це вона є основою буття, його будівною і творчою силою; це вона являє себе в об'єктивній реальності природи - вічна, безмежна, невичерпна в своїх властивостях. Іноді, як наприклад, на нашій планеті, ця "Матерія" організується сама собою таким чином, що в ній виникає свідомість. Але можливе й існування Космосу в стані тільки фізичної еволюції, без всякої свідомості…І так це крутиться, вертиться вічно - без мети, без сенсу. І більше нічого немає.
Цілком даремно називають це "науковим світоглядом". Принципи атеїзму - не наукові істини, а бездоказові твердження, прийняті просто на віру. Питання про можливості і межі людської здатності пізнання є перша проблема всякої філософії. Навіть якщо приєднатися до віри в безмежні можливості людського розуму, то ми все ж не можемо сказати, що основні принципи буття сьогодні нами вже усвідомлені. Бо ж чому філософи і сьогодні продовжують так взаємно-суперечливо поясняти нам дійсність? Ясно - тому що наука і сьогодні не дає загальних принципових розв'язків.
Найпростіший популярний атеїзм є віра у відсутність Вищого Розумного Начала буття. Тоді виходить, що сліпа свідома матерія сама собою впорядковується в розумних закономірностях. Вірувати в це - все одно що думати, ніби багатотомна енциклопедія склалася б сама собою від вибуху в типографії.
Ми глибоко поважаємо вчених, які відкривають певні таємниці світобудови. Але яким високим має бути розум, що встановив такі складні і гармонійні закони! Відомі слова Ейнштейна: "Моя релігія - це глибоко відчута впевненість в існуванні Найвищого Інтелекту, який відкривається нам в доступному до пізнання світі". Але усвідомлення того, що в природі проявляється Найвищий Розум - зовсім не є ще віра Бога Живого, Люблячого, Святого, якого сповідуємо ми в християнстві.
Отже, наука не може повністю пізнати світ, вона тільки підводить нас до меж таємниці, значення якої залишається предметом нашого особистого, вільного витлумачення.
Другу відповідь, найбільш поширену в наші дні, можна умовно назвати інтелігентний песимізм. Тут відкидається всяка упереджена догматичність (як при атеїзмі) і визнається факт глибокої таємничості буття, можливості інших планів існування. Допускається, що видимий, пізнаваний нами світ не є "всім" буттям, а тільки частина якоїсь невідомої нам Конструкції. І ймовірніше за все, є в світі чи "над" світом якийсь надлюдський Інтелект, якийсь "Центр". Його можна розуміти і називати по-різному. Головним і вирішальним в цій групі відповідей є думка, що Розумне Начало буття безкінечно чуже нашій людськості. У нас немає з ним контактів і йому нема діла до наших людських ідеалів і турбот. "Там" ("на небі") ніхто не думає про земне людство, геть загублене поміж мільярдів зірок, в одній з мільярдів галактик. З такої точки зору і духовні устремління людства зовсім нічого не означають для Найвищого Розуму.
Зважаючи на земну долю людства, бачимо скрізь великі страждання, великі біди. Іноді в них буває винна сама людина; часто ж - це безвинні і, здається, абсолютно безглузді страждання, фізичні і душевні. І "цариця жахів" - смерть, що розбиває вщент все що ми любимо. Вражаюче явище людської геніальності; але тим біль жорстоким і незрозумілим постає знищення в смерті - особливо в смерті завчасній. Пушкін, Чехов помирають молодими, а який-небудь негідник розкошує ледь не до ста років: хіба не ясно, що "розпоряджається" всім цим Хтось чи Щось, для якого все це абсолютно байдуже? Наша любов, творчість, подвиг, все дійсно прекрасне і святе в нашій людськості виявляється безвихідно трагічне, тому що не має жодного значення в істинній сутності незмірно величезного, безкінечно чужого нам буття.
Безнадійність - в цьому загалом сходяться перша і друга відповіді про тайну існування. По суті, чи не все рівно, як назвати Головне Начало буття містичною "Матерією", чи "Вищим Інтелектом"? Різниця тільки в тому, що в першій відповіді буття є просто беззмістовне, а в друга відповідь припускає можливість якогось Сенсу - але Сенсу нелюдського, для нас абсолютно чужого і ворожого. Якщо "Вищий Інтелект" не пам'ятає, не любить кожного з нас, якщо він байдужий до страждань свого світу, якщо він не є Бог Живий і Святий - значить, він і не гідний найменування Бога, значить і нема Бога. Якщо Вищий Інтелект не займається долями і справами людей, то й нам нема що про нього думати: будемо покладатися тільки на самих себе, на наше людське сирітське братство, вивчати і покоряти природу і т.д. Тут починається відкидання всякої святині і моральне "все дозволено"; тут починається жах безглуздості і нелюдскості. Таку модель світобудови блюзнірське б назвати релігією. Та й самі носії подібного світорозуміння часто називають себе агностиками.
Третя відповідь - релігійна. Перш ніж перейти до третьої відповіді потрібно визначитись щодо деяких важливих істин. Передусім - як ми взагалі пізнаємо дійсність? Нашим трьом відповідям в найбільш загальному вигляді відповідають три способи пізнання. Перший - це наївний реалізм, безпосередній досвіт фізичних відчуттів. На підставі такого досвіду, один з наших космонавтів, наприклад, оголосив в польоті, що "не зустрів Бога". Другий спосіб - наукове пізнання. Через багатьох своїх великих представників воно приходить до розумної гіпотези про "Вищий Інтелект". І є третій спосіб пізнання, до якого цілковито відноситься наш релігійний досвід. Це - інтуїція (від латинського "ретельно дивитись") - здатність безпосереднього пізнання істини без попереднього логічного розмірковування.
Але якщо в художній творчості, в технічних винаходах, у великих наукових відкриттях істина плідність інтуїції блискуче свідчить сама за себе, то інтуїція релігійна не має ніякого доказового значення для тих, хто її особисто сам не відчуває. Релігійні люди не можуть нікого ні в чому "переконати". Найбільше, чого вони могли б досягнути - це істинно-релігійними діями показати свою щирість. Релігійна інтуїція робить людину причетною до Реальності надприродної - "надрозумної". "Надразумне" все, що при нинішньому стані знань недосяжне найвищим здібностям людського розуміння.
Якою ж мовою тоді виразити релігійну інтуїцію? Один священик говорив, що в його служінні бувають моменти високої духовної "радості, що страждає від неможливості себе виразити". Щоби знати про релігійне переживання, треба відчути його на особистому досвіді. Єдиний спосіб позначення релігійного досвіду - символізм. Про це писав Н.А.Бердяєв: "Божество можна осягнуту лише символічно, лише через символ можна проникнути в Його таємницю… За релігійною ідеєю Бога завжди прихована безодня, глибина ірраціонального і наднаціонального. Існування цієї таємничої безодні, цієї глибини ірраціонального і обумовлює собою символізм, який є єдиним шляхом богопізнання і богомудрія. …Вся організація нашого розуму, весь апарат логічних понять утворені для природного світу, для орієнтації людини в цьому світі. …Божественне життя в собі, в своїй невичерпній таємничості, зовсім не є те, що стверджується про нього в раціональних поняттях. Логіка не є Логос, між логікою і Логосом лежить безодня, перервність. Не можна вмістити нескінчене в скінчене, Божественне в природне". ("Філософія вільного духу", ч.І) Далі М.Бердяєв наводить слова апостола Павла, які називають вічним виразом символізму: "Тепер ми бачимо ніби крізь тьмяне скло, гадаючи…" (1-е Корин. 13; 12)
В цьому зв'язку слід торкнутись ще проблеми релігійного "міфу". В просторіччі це слово означає байку, вигадку, неправду. Але наукове значення слова "міф" інше: це умовно-образне вираження реальностей, які не можуть бути показані по іншому. Коли в фізиці говорять про "сили", "напруги", "поля", - то по суті вживають міфологічну мову. А про реальності релігійні, надрозумні ми можемо тільки говорити мовою порівняльних образів, - в символах не понятійного а художнього плану. В древньому язичестві інформація про надприродне була вкрай спотворена, - і говорячи сьогодні про істину релігію християнства, краще не вживати двозначного слова "міф", а обмежитись поняттям "символ". Релігійна інформація є символізація в художніх образах надрозумної дійсності.
Сутність релігії - це передусім сповідання святості Божої. Ми чуємо це в загальнохристиянській літургії: Свят Господь, Бог наш. Як "визначити" святість? Ось тут і доводиться застосовувати символи і аналогії. Це осліплююча, абсолютна духовна Краса. Духовна Цінність що нескінченно все перевершує. Божественна Святість говорить з нашою совістю, навіює нам "страх Божий" - страх не сили, а Правди. Божественна Святість спонукає нас благоговіти перед Богом, смирятись перед Ним, любити Його… І надіятись на Нього. Якщо свят Господь Бог наш - то всі таємниці буття в кінцевому рахунку повинні мати оптимальний розв'язок. Божественна Святість безумовно є і Божественним Милосердям, Божественною Любов'ю. "Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов" (1-е Іоанна, 4; 8). В цитованому вище посланні до Коринтян апостол Павло протиставляє "гадаючому" символічному пізнанню Бога практичний досвід християнської любові, в якій людина реально стає причетною до самої сутності Божественного життя.
Для спілкування з Богом у нас є молитва. На вищих ступенях молитви воістину відчувається присутність Божа. Преподобний Ніл Синайський писав: "Коли стоячи на молитві відчуєш радість, яка є понад всякою іншою радістю, то знай що ти маєш істинну молитву". А ось слова преп. Макарія Великого: "…На цей час відбувається в помислах забуття земних міркувань, тому що помисли насичені і охоплені Божественним, небесним, безмежним, непізнаним, і чимось чудним, чого людськими вустами вимовити не можна. В ту годину людина молиться і говорить: о, якщо б душа моя відійшла разом з молитвою!"
Зазвичай нам недосяжний і навіть страшить цей досвід святих, в якому ввижається зникнення особистості; але насправді це - найвища творча активність людини, на яку відповідає Бог. Правильно говорять, що Бог близький людині в нещасті, коли його мучить невиправна провина, чи загрожує велика небезпека, чи він відчуває близькість смерті. Тоді ми не розмірковуємо "чи є Бог", а прямо починаємо від усієї душі Йому молитися: "Допоможи мені!", "Віджени лихо!"
Так вимальовується третя відповідь про тайну існування. Християнство, взагалі говорячи, включає в себе і відносну правду першої і другої антирелігійних відповідей. Є (часткова) правда в матеріалізмі - у визнанні відносної самодіяльності природної еволюції. І є правда у визнанні глибокої недосконалості світу в нинішньому його стані. Є християни, які часом відчувають тяжке зневір'я і не можуть пояснити його тільки усвідомленням своєї особистої гріховності. Як зрозуміти муки невиліковно хворої невинної дитини? Ні, не Бог безцільно мучить дитину, а тілесна природа його страждає в силу якогось причинного зв'язку, початок якого нам невідомий. Судити з цієї точки зору про зміст явища - не має сенсу.
"Мої думки - не ваші думки, і шляхи ваші - не шляхи Мої, говорить Господь. Але як небо вище землі, так шляхи Мої вищі за шляхи ваші, і думки Мої вищі думок ваших." (кн. пророка Ісаї, 55; 8-9)
В міркуваннях про недосконалість світу є доречними думки про угодну Богу свободу. Свобода є умовою істинного життя, без свободи ніщо не має ціни. Свобода ж є завжди і свобода для зла - інакше добро було б примусовим. І все ж, найголовніше: вихідна, первинна таємниця зла залишається абсолютно непроникна. Ось тут і здійснюється найбільше випробовування нашої релігійної інтуїції, бо реальність її виявляється духовно сильнішою за реальність зла і страждань. Бо не дивлячись ні на що і всупереч всьому, ми віруємо, ми довіряємось в нашому невідані нашому Богу. Свят Господь наш. Таємниця зла і страждань надрозумна. Тут - нерозв'язаність, про яку писала монахиня Марія: "…Відповіді немає. Питання, звичайно, не знімається, але відповідь знімається." Дуже важливо зрозуміти нерозв'язаність проблеми: душа звільнюється від безплідних міркувань для практичних дій. Хтось прекрасно сказав: "Зло неможливо зрозуміти - з ним потрібно боротись".
Отже, Велика Таємниця Буття. І всього три відповіді:
- Перша відповідь. "Нікого немає". Матерія, ігрище енергій - і все. Абсолютна безглуздість і безнадійність.
- Відповідь друга. "Щось таке є"…Існує якийсь духовний Центр, якийсь таємний Сенс буття; але він цілком байдужий до наших людських справ і долі. Абсолютна безнадійність!
- Третя відповідь. Свят Господь, Бог наш. Невимовна інтуїція. Таємничі оптимальні надії Християнства.
Я вибираю третю відповідь, бо не вірити в Бога - це значить тим самим вірити в безглуздість чи, що ще більш жахливо, - в блюзнірський сенс буття.
Склала Ірина Бєлєцка
За книгою свящ. Сергія Желудкова "Чому і я - християнин", Санкт-Петербург.
