Сьогодні сильніше, ніж завжди, звучить заклик - відкрити шляхи довіри, навіть там, де люди переживають найсмутніший час. Чи можемо ми розчути цей заклик?

Є люди, які, віддаючи себе, свідчать про те, що людина не створена для відчаю. Чи відносимо ми себе до них?[1] Все більша кількість людей всього світу розуміє, що необхідно як можна швидше прийти на допомогу жертвам бідності, а ця бідність постійно зростає. Без цього неможливий мир на землі.

Неспівмірність між багатством одних та бідністю мільйонів інших - одне з найсерйозніших питань нашого часу. Чи будемо ми сприяти, наскільки можливо, тому, щоб світова економіка вирішила цю проблему?

Лихо і несправедливість, що супроводжують бідність, - не від Бога: Бог може дати тільки Свою любов.[2]

І нас переповнює захоплення, коли ми розуміємо, що Бог дивиться на кожну людину з безмежною ніжністю і глибоким співчуттям.[3]

Коли ми починаємо розуміти, що Бог нас любить, любить навіть найсамотнішого з людей, серце відкривається іншим, ми стаємо уважніші до гідності людської особистості, ми ставимо питання: як приготувати шляхи довіри на землі?[4]

Нехай ми безсилі, але хіба ми не покликані самим своїм життям передавати тайну надії іншим людям?[5]

Інші дізнаються про нашу довіру до Бога, коли ми її виражаємо зовсім просто - даруючи своє життя. Віра, якою людина живе, вселяє довіру до неї, передається іншим.[6]

Присутність Бога - це дихання, яке наповнює всесвіт, це потік любови, світла і миру на Землі.

Одухотворені цим віянням, ми прагнемо жити в єдності з іншими,[7] ми пориваємось здійснити надію на мир в сім'ї людства....Нехай сяє навколо нас ця єдність і ця надія![8]

Духом Своїм Святим Бог проникає у серце, Він знає, як ми жадаємо відповісти на Його любов. І ми можемо його запитати: "Як відкрити те, що Ти чекаєш від мене? Серце моє в непевності: як розрізнити Твій заклик?"

У внутрішній безмовності виникає відповідь: "Відважся віддати своє життя іншим - так ти знайдеш сенс свого життя".

І одного разу ми скажемо Богу: "Минали дні, а я не відповідав на Твій заклик. Я вже дійшов до того, що питав себе: а чи потрібен мені насправді Бог? Сумніви і коливання віддаляли мене від Тебе.

І все ж, коли я був на відстані від Тебе, Ти мене чекав. Я думав, що покинутий усіма, а Ти був зовсім поряд.

День у день Ти оновлюєш в мені живий рух душі - триматись колись сказаного Христу "так". Твій погляд, сповнений розуміння, допомагає мені пронести це "так" до останнього мого дихання".

Щоб на все життя зберегти вірність, потрібна особлива зібраність.

Поки ми живем, Дух Святий пронизує Собою наш внутрішній морок, і потроху все в нас преображається.[9]

У світі, де новітні технології дозволяють робити те, що раніше не можна було і уявити, важливо не забувати про основи внутрішнього життя: про співчуття, про простоту серця і простоту життя, про смиренну довіру Богу, про ясну радість...[10]

Євангеліє пробуджує нас до співчуття і безкінечної доброті серця. Це зовсім не наївність, тут потрібна пильність. І робиш відкриття: коли шукаєш щастя для інших, звільнюєшся від самого себе.

А погляд любові дозволяє розпізнати красоту душі людини.

Простота серця і життя відводить нас від звилистих доріг, де можна заблукати.[11]

Найбільш вражаюче в Євангелії - це прощення, - те, яке Бог дає нам - і закликає нас давати один одному. Принижений, побитий, Ісус Христос не загрожував, Він прощав.[12] Живий в Бозі, Він не перестає давати свободу прощення.

У Бозі немає бажання карати.

Своїм прощенням Він усуває те, що ранило наше серце - може, ще в дитинстві чи юності.

Довіримо Йому всі наші тривоги. Тоді ми розуміємо, що нас люблять,що ми втішені, зцілені.[13]

Ніколи в Євангелії Христос не запрошує до печалі чи суворости. Навпаки, Він дає мирну радість і навіть - ликування в Дусі Святому.[14]

Молодий африканець, який провів рік в Тезе, розказав, як він потроху відкрив радість, після важкого випробування. Коли йому було 7 років, вбили його батька. А матері довелося рятуватись втечею. Він говорив: "Я хотів знову одержати любов батьків, якої мені не вистачало в дитинстві. І ось я шукав внутрішню радість, сподіваючись знайти в ній сили посеред страждань. Це дозволило мені вийти з моєї дитячої самотності. Я зрозумів, якою важливою є радість, що змінює повсякденність і дає внутрішній мир".[15]

У кожного Бог вдихнув душу.[16 Вона невидима, так само як і Бог невидимий. В ній народжується бажання єднання з Богом.[17]

А як здійснити це єднання? Можна реально зустріти Бога в молитві, в молитві словами чи безмовності.[18]

Ніщо не приводить так близько до Бога, як спільна молитва, що супроводжується красивим співом.[19]

Коли ми розуміємо, що навіть смерть не припиняє єднання з Богом, ми знаходимо мир серця. Вона не веде до небуття, але відкриває дорогу до життя вічного, куди Бог назавжди приймає нашу душу.

Навіть коли приходить сумнів, не припиняється присутність Духа Святого, як у дні миру, так і у дні сухості душі.

Хіба ми не євангельські бідняки? Нашої смиренної віри достатньо для того, щоб прийняти Його присутність.[20] І одне бажання Божої присутності навертає душу до життя - на землі, як і у вічності.

---

1. "Люби і сповісти це своїм життям" - ці слова написав християнин із Північної Африки, блаженний Августин, через триста літ після приходу Христа на Землю.
2. "Бог може дати тільки свою Любов" - це слова християнського мислителя VII століття, звали його Ісаак Сирин. Він дійшов такого висновку після того, як довго вивчав Євангеліє від Іоана і розмірковував над словами "Бог є любов" (1 Іоана 4,8)
3. Бог любить кожну людину на землі, але він не нав'язує себе і не примушує нікого себе любити.
4. Любов Бога вкладена в нас, як дорогоцінний скарб. І цей скарб може стати джерелом сили, сили співчуття, на все наше життя.
5. Вже багато років як ми зрозуміли, що комусь із братів нашої общини необхідно розділяти життя із найбіднішими на південних континентах. Так, наприклад, вже 27 років декілька братів живуть в Бангладеші. Вони доглядають хворих та убогих. Вони ділять трапезу з найбільш відкинутими. Підтримують невеликі школи для дітей бідняків. Із самого початку вони встановили прикметно довірливі стосунки з віруючими мусульманами.
6. Можна приносити в дар власне життя - і навіть забути про себе заради інших. В Тезе ось уже більш сорока років сестри допомагають приймати тих, хто сюди приїздить. Вони уважно вислуховують дівчат. Вони приймають їх так щиро, що ми собі говоримо: ці жінки -скарб Євангелія.
7. Христос прийшов на землю не для того, щоб заснувати нову релігію, але щоб запропонувати кожній людині співпричасність в Бозі. В серці Бога ця співпричасність, яка є Церквою, не терпить розділення. І як важливо, щоб ця Церква, єдина і нероздільна, хоча і прихована, але здійснена для Бога, - як важливо, щоб вона стала явною.
8. Мир на землі починається всередині нас. Ще в VII столітті святий Амвросій Медіоланський говорив: "Почніть діло миру в самих собі, умиротворте себе, і ви принесете мир іншим".
9. В перші роки нашого спільного життя в общині, розуміючі, що, коли ми бажаємо щодня відповідати на заклик Христа, нас підстерігають сумніви, ми запитували себе: як нам встояти в цьому покликанні. Поступово ми зрозуміли, що сили Духа Святого достатньо для того, щоб підтримувати покликання протягом всього життя. І стало зрозумілим, що ми не зможемо залишитись вірними, якщо не дамо обіт на все життя.
10. Православний богослов Олів'є Клеман написав слова, які для нас є підтримкою: "Довіра - ключове слово в Тезе. Зустрічі, які проводить община в Європі та на інших континентах, - це частина паломництва довіри по землі. Слово довіри, може, одне з найбільш беззахисних і простих, але водночас одне з найголовніших. В довірі є тайна любови, тайна співпричасності, нарешті тайна Бога" ("Тезе, земля довіри і надії").
11. В житті нашої общини ми знаємо, що простота і доброта серця - незамінні. Напевно, це дві найсвітліші сторони співпричасності, що сяють її красою.
12. І Петра 2, 21-25
13. Коли на душі тяжко, ми можемо скинути цей тягар, поговоривши з кимось, у кого є дар народжений від віри, - хто вміє читати в серцях, хто може вислухати нас з добротою. В таких відвертих розмовах прощення стає реальністю.
14. Див.Іоан 15,11 або Лука 10,21
15. "Радість перед Господом - підкріплення для вас" (Неємія 8, 10)
16. Див.Буття 2,7
17. В Біблії одне слово може означати і "душу", і "бажання". Душа людська несе в собі жадобу Бога: "Бажає душа моя до Тебе, Боже!"(Псалом 41,3), "Душею моєю я прагну до Тебе вночі" (Ісайя, 26,9). Бог вгамовує бажання людини: "Спраглий нехай приходить, і бажаючий нехай бере воду життя даром." (Апокаліпсис 22,17)
18. Просте бажання єднання з Богом - уже молитва. Блаженний Августин написав такі слова: "Бажання, яке взиває до Бога, - це вже молитва. Якщо хочеш молитися безупину, ніколи не припиняй бажати... Молитися багатослівно - це зовсім не значить, як думають, молитися довго... Отже, не будемо багатослівними в молитві, але будемо довго молитися в тиші серця." І ще він написав: "Якщо хочеш пізнати Бога, у тебе уже є віра".
19. Красота музики, в церкві чи в кімнаті, підтримує в деяких людях споглядальне очікування.
20. Під час нашої останньої зустрічі з Іоанном XXIII нас було троє - зі мною були брати Макс і Алан. Це було в 1963 році, незадовго до його смерті. В якийсь момент розмови Папа пояснив нам, як він іноді приймає рішення в молитві: "Я говорю з Богом... - і додав: - О, зовсім без задумів, ну, зовсім просто". В ці ж роки наші брати стали відвідувати християн, що живуть в країнах Східної Європи. Ми приїжджали, щоби слухати, щоби бути поряд з тими, хто пережив випробовування, і щоб краще зрозуміти православну віру. І зараз ми з вдячністю приймаємо у себе велику кількість православної молоді. Ми з радістю усвідомлюємо, що одна із тайн православної душі - це споглядальна молитва.

© Ateliers et presses de Taize, 71250 Taize-Communaute, France http://www.taize.fr