Спостерігаючи за життям сучасного суспільства у людини віруючої може виникати питання: як можуть бути співвіднесені держава, соціум в цілому, і Церква?
За Конституцією Церква відокремлена від держави, а держава від Церкви. І це виправдано з огляду на деякі історичні приклади грубого втручання держави у внутрішньо церковні справи. Та все ж, чи виникає у людини, що є одночасно і громадянином (членом держави) і членом Церкви, відчуття певного роздвоєння, дуалізму? У неділю я - прихожанин, а у понеділок - держпрацівник, консьєрж, продавець, бухгалтер. Як поєднати ці дві ролі (суспільну і церковну) в одній особі? У наш непростий час дуже часто ставиться подібне питання.
Спробуємо дати відповідь на нього. Для наших далеких і не дуже далеких пращурів, жителів середньовічного Києва або козацького Чигирина - все у житті починалося з віри. На віросповідання спиралася моральність, етика; на етику - суспільне життя і, зрештою, політика. Це чомусь лише зараз виникло і розповсюдилося досить суб'єктивне твердження: "Політика - справа брудна". Так дуже часто, наприклад, навіюється думка, що людина яка займає активну громадську позицію займається "брудною справою". Хоча люди віками жили по-іншому. Термін "Політика" з грецької мови перекладається як "мистецтво керувати" (полісом - містом державою). І спрямованість цього мистецтва дуже залежить від моральних якостей людини, яка творить, її духовної чистоти. Саме церква покликана очистити людство від гріховного бруду. У наш час особливої актуальності набуває активна місійна діяльність Церкви, коли проводиться активна християнська інкультурація сучасного суспільства, де кожна людина так чи інакше причетна до державотворення. Духовна чистота кожного члена соціуму веде до підвищення етичної і суспільної гармонії у взаємовідносинах між людьми. Церква протягом віків будувала моральні і цілісні підвалини суспільства. Через Церкву суспільство збагачується християнською культурою, долучитися до якої, слава Богу, зараз має змогу кожен. Разом з тим всі ми бачили руйнівні для моралі і духовності наслідки "безбожного суспільства".
Богом створено п'ять природних початків життя людей:
- особистість,
- родина,
- нація,
- держава,
- Церква.
Руйнування цих основ веде до найгірших наслідків.
На них тримається буття кожної людини у співжитті з іншими людьми і Богом -Творцем. Диявол же істота зла, що творцем не є, а навпаки, намагається зруйнувати все те, що так добре влаштоване Богом. Через спокуси гріхом ворог роду людського підточує основи нормального людського життя, руйнуючи природні зв'язки людини з ближніми і Богом, віддаляючи її таким чином від спасіння. Але людина, що має міцну віру тримається Церкви, що заснована Богом для спасіння людей. Але і віра сама по собі не складає релігійної дії. Додавши до віри усвідомлення, рефлексію, що спирається на вчення Христа, ми робимо перший крок до істинного релігійного діяння. Віра втілюється у дії. А як саме діяти, як власне, жити у цьому світі нас учить Свята Церква. Саме її Божественні настанови дають нам розпізнати, чи щира наша віра і головне - як жити і діяти згідно цієї віри для досягнення остаточного спасіння. Церква вчить про необхідність узгодження щоденного життя з всеблагою волею Бога.
Віруючий християнин постійно протистоїть козням диявольським і благочестиво живучи у світі, зміцнює суспільство, до якого належить, укріплює життям своїм вищезгадані основоположні початки. Це завжди духовно сильна особа, діяльність якої спрямована на добро, на благо власної родини, ближніх, співвітчизників, держави в цілому. Молитвою і практичною діяльністю повинні ми щоденно зміцнювати ці природні підвалини людського життя, віддаючи Богові - Богове, а кесарю-кесареве. Живучи церковним життям, нелицимірно сповідуючи Христа, ми повинні дбати і про своїх ближніх, бо це необхідна умова нашого спасіння. І коли будемо так чинити всі- у багатократ зміцніє держава і через нашу християнську любов один до одного поблагословить нас Господь і подасть нам усе необхідне для нашого спасіння: мир, згоду, благополуччя.
Саме так і лежить шлях до нашого спасіння через Божу Церкву у її гармонійній симфонії з суспільним життям людей як вцілому, так і кожного окремо. Наша "мала політика" християнського життя неодмінно вильеться у благо для всього світу.
Вільде Володимир, слухач Могилянської Академії
