Нас запросили на екуменічну молитву молоді. "Цікаво, а що це таке? Може піти?" Пішла. Виявилося, справді, цікаво. З'ясувалося, що є в Києві багато віруючої молоді різних християнських деномінацій, яка прагне спілкування з однодумцями, має бажання єднатися, ділитися своїм досвідом та переймати чужий.
Та все по-порядку: спільна молитва відбувалася в Лютеранській Церкві св. Катерини, за участі греко-католиків, римо-католиків, православних та лютеран. Ми молились за мир та спокій на землі, за любов та взаєморозуміння між людьми, за нашу країну та Церкву, за спасіння наших душ. Ця молитва була урочистою та щирою, бо творилася спільно, і це відчувалося, здавалося, вона підносилась, як кадильні пахощі, десь далеко у височінь. На підвищенні, немов на сцені, горіли свічі, поставлені кожним з учасників в коло, на знак спільного молитовного звернення до єдиного Небесного Отця.
Далі було неформальне знайомство за чаєм. Християнська молодь ділилась своїм досвідом, здобутками та труднощами. Представники молодіжної спільноти церкви св. Миколи, що на Аскольдовій могилі (греко-католицького віросповідання), розповідали про те, як вони допомагають молоді з розумовими та психічними вадами. Вразило те, як натхненно вони про це говорили, що їм цікаво спілкуватися з цими людьми, тому що вони, на відміну від нібито здорових людей, не вміють носити соціальні маски, вони щирі, відкриті, безпосередні люди, чого, на жаль, так часто не вистачає всім іншим. Члени молодіжної спільноти допомагають таким неповносправним людям вирішувати їхні проблеми, просто спілкуються з ними, що дуже важливо для людей, які мають певні вади. Члени спільноти святого Егідія розказали про один із напрямків свого служіння Богові зокрема, про роздачу бутербродів бідним на вулицях. Молодь з костьолу св. Олександра розповіла про регулярну катехизацію, що проводиться на парафії, паломницькі поїздки, а також пожалілась, що їм не вистачає хлопців до футбольної команди. На ці слова реакція була майже блискавичною - хлопці з інших парафій одразу після чаю згуртувались і почали обговорювати ідею проведення товариських футбольних змагань. Навіть була висловлена думка, що залучення нових невоцерковлених хлопців до футбольних команд може бути своєрідною місійною акцією.
Отже, ми досить швидко роззнайомились, знайшли спільну мову, виявили схожі інтереси і зрозуміли, що ці стосунки потрібно розвивати й поглиблювати надалі. Час невблаганно летів і нам вже потрібно було збиратись додому, але ми точно знали, що, невідомо коли, та все ж обов'язково ще багато разів зустрічатимемось, бо нас єднає спільна мета: глибше пізнати Бога та постійно вдосконалюватись на шляху до Нього.
