Почати я хочу з пропозиції. Я запропонував би у кожному храмі встановити чергування молодих парафіян. Навіщо? Під час святкових богослужінь, у суботу на всеношній та в неділю двоє молодих людей могли б стояти біля входу та спостерігати за тими, хто входить до храму, звертаючи увагу на своїх однолітків. Передусім дуже важливо, щоб люди, які роблять перші кроки до церкви, не зазнали впливу так званих "православних всезнайок", котрі, ще не встигла людина зайти до храму, а вони вже на неї накидаються й починають "вправляти мозок": не так став, не так свічку поставив, не туди пішов. От справа чергового - чемно підійти, сказати: вибачте, дорога матушко, але за благословенням отця-настоятеля нам слід опікуватися людьми, що вперше прийшли до церкви, та відкривати їм ази церковної грамоти. А ви, шановна, стійте, моліться й не відволікайтесь до людей, які завітали до храму.
Завдання, що могло б бути покладене на цих чергових - просто запитати у цих людей, чи не потрібно їм щось пояснити. Я пам'ятаю, як мені також хотілося, щоб хтось підійшов до мене і розповів, що відбувається у храмі, як і чому. От коли людина потрапляє на зібрання сектантів, до неї кидаються звідусіль чергові, місіонери й починають їй про щось розповідати. А що заважає нам робити так? Лише одна обставина: якщо людина буде займатися лише цим під час богослужіння, то, звісно, її молитва від того постраждає. Щоб такого не сталося, бажано створити на парафії декілька таких пар чергових, які б підмінювали одне одного на цьому місіонерському посту біля входу до храму. Завдання цих людей полягало б у тому, щоб пояснити, що відбувається зараз у храмі, показати, де які ікони, повідати історію храму, відповісти на питання щодо православної віри. Це є важливим ще й тому, що необхідних для такого служіння знань спочатку слід набути. А щоб їх здобути - необхідно вчитися. Це було б потужним стимулом до православного навчання молодих парафіян, які поки не збираються вступати до семінарії.
Ви, напевно, помітили, що більшість сект використовує такий прийом: щойно людина потрапляє до них, вони одразу ж, максимум через два-три місяці відправляють її на проповідь. Навіщо? Це доволі чіткий психологічний розрахунок. Нехай ти ще нічого не знаєш, ти будеш помилятися, набивати гулі, але якщо твої тези будуть спростовані співбесідником - це привід ще глибше пізнати те, про що ти проповідуєш. Якщо до тебе звернулися з проповіддю і ти з нею погодився, ти - об'єкт місіонерського впливу. Та віра, що тобі пропонується, для тебе є ще чимось стороннім, поданим іззовні. Однак, коли ти сам починаєш проповідувати і захищати ту віру, яку проповідуєш, ти кровно споріднюєшся з нею і вже стаєш часткою релігійної общини. Через те так навдивовижу стрімко зростають сектантські утворення. Вони розраховані на психологію людини. Людина, особливо молода, не може не бути служителем. Один з найрозповсюдженіших міфів про молодь: підліток - це бунтар, який супроти усього повстає. Він повстає не супроти усього. Так, це час бунту, але бунту проти однієї системи цінностей (батьківської, шкільної, суспільної) заради іншої. Але разом з тим підліток живе мрією про те, щоб віднайти певного вождя, певного вчителя. Він шукає того, перед ким схилитися. Таким провідником може стати вуличний авторитет, актор, спортивний кумир, а може й релігійний гуру.
Зверніть увагу, усім нам відоме словосполучення "тоталітарні секти". Та це явище позначається й аутосинонімом - молодіжні релігії. Тоталітарні секти - це секти для молоді. Чи бачив хто-небудь бабусю-кришнаїтку? От і мені вони не зустрічалися. Дуже важливо це усвідомити: як не дивно, молодь тягнеться до тоталітарних структур. Коли я у пресі читаю про те, що у Православній Церкві обмаль молоді через те, що православні заклякли у своїх догматах і мають тоталітарні систему послуху, я кажу: брехня все це. Так, у православних парафіях молоді менше, ніж того хотілося б. Але не через те, що у нас надміру тоталітаризму, послуху чи смирення. Навпаки, надто мало послуху в нашому реальному парафіяльному житті. Зверніть увагу, кількість молодих парафіях у більшості наших парафій відповідає кількості вівтарників. Молода людина не в змозі просто так ходити до церкви, у неї надто багато енергії, сил. Вона прагне у щось їх вкласти, щось робити. А от якщо їй батюшка назначить послух, то саме через послух цей неофіт прикипить до життя парафії, до нашої віри і піде далі за церковним річищем... ...Чиста душа молода шукає, у чому сенс життя. Саме це основне питання для молодої душі: "Чи має сенс моє життя?" А жити є смисл (і це називають юнацьким максималізмом) лише заради того, за що не страшно вмерти. Надати смислу життю може лише те, що надає сенсу смерті. Через те молода людина звертається до релігії. Вона шукає максимум - якщо це щире звернення. Вона шукає, як усю себе принести в жертву. А ми їй пропонуємо ходити лише на свята. Тож моє прохання: якомога більше примножуйте кількість послуху на парафіях. Один з яких - місіонерський. Утворити таку групу освічених молодих парафіян, котрі проводили б місіонерську роботу. Хоча б у храмі. Вони будуть зустрічати новоприбулих людей. Це змусило б цих молодих людей краще пізнати Православ'я. Богослів'я наше - практична наука. Тут не залишається місця для абстрактного теоретизування. Мою душу і мій розум сповнює лише те, що є в житті. Коли розумієш - заради чого? Не лише книжку для себе читаєш, а думаєш: "От зараз я вивчу історію Церкви та Літургію та дам відповідь тій людині, яка завітає наступної неділі до нашого храму, заради неї це запам'ятаю і їй потім передам". Тож, по-перше, поштовх до такого просвітницького шляху необхідно дати на парафії. По-друге, безумовно, ті люди, які побачать такий прийом в наших храмах, в наших храмах потім і залишаться.
Послухи у молоді на парафіях можуть бути найрізноманітніші. Це може бути послух каритативний, благодійницький. Це може бути послух контрмісіонерський (антисектантський)...
Коли ми говоримо про роботу з молоддю, то дуже важлива інтонація: з яких позицій ми збираємось говорити? Для молодої людини, як я собі уявляю, найнеприємніша ситуація виникає тоді, коли до неї звертаються, так би мовити, згори вниз. І якщо ми будемо звертатись до неї від імені сильних світу цього , наприклад, приходить православний і каже: "Тепер я - головний", то в цьому випадку молодь від нас відсахнеться.
А от іще, ось лише вчора, тут в Києві, мені подарували один журнал. Це офіційне видання представництва Європейського Союзу в Україні. В ньому був вміщений переклад українською мовою інтерв'ю прем'єр-міністра Бельгії, тодішнього лідера Євроcоюзу, який прямо заявив, що "не можна в наш час жити й вмирати за законами Біблії чи Корану". Отже, жити за Біблією - це, виявляється, гріх з точки зору сучасного глобалізму. І от в цих умовах варто замислитися, чи не живемо ми на порозі нових гонінь і, можливо, саме про це варто говорити молодим людям тому, що юначе мислення жертовне. Якщо ми скажемо їм: "йдіть з нами і ви будете разом з владою!", вони, напевно, скажуть у відповідь: "та ні, ми, мабуть, не підемо". Але якщо ми відверто скажемо їм: "якщо ви будете з нами, ваш шлях буде всіяний пригодами і прикрощами",- то цілком вірогідно, що юне серце відгукнеться на це. Я хотів би відповісти на традиційне звинувачення на нашу адресу, що ми, православні, занадто консервативні і тому, мовляв, молодь не йде до нас. На мою думку, справа виглядає дещо інакше. Консерватизм православ'я, як мені здається, є привабливим для людей, особливо молодих, тому що православ'я дає своєю консервативністю людині можливість вирватися з полону повсякденності. Ми повинні зуміти пояснити молодій людині, що її душа не є вільною. Для молоді її свобода є ідолом. А що таке Свобода? Років з десять тому я розмовляв з дітьми в одній якутській школі. "Скажіть, діти, чи добре вам тут?" -"Погано! Морози постійно сягають -40, сонечка не бачимо багато місяців, не вистачає кисню, тому що тут немає лісів". Я продовжую запитувати: "А чому ви тут?" -"Батьки привезли". Дітки там були з України, Молдови, Поволжя- їхні батьки приїхали сюди добувати алмази. "Скажіть,- питаю далі, -а вони приїхали сюди добровільно?" -"Так, так,- відповідають діти,- добровільно, у нас немає Гулагу, їх ніхто не конвоював". "Тож,- кажу я їм, -вони знали, як важко тут жити, як тяжко тут буде вам і все ж приїхали сюди, чому?" -"Вони приїхали сюди за доларами". Ось в чому, виявляється, полягає несвобода набагато гірша, ніж людина з автоматом. Коли люди вбачають мету свого життя у колекціонуванні кольорових грошових купюр і не занадто переймаються здоров'ям власних дітей, щоб задолольнити це своє жагуче бажання. Я кажу це не для того, щоб ви зненавиділи своїх батьків, а щоб ви зрозуміли, які несподівані форми може приймати рабство людини, коли людині здається, що вона вільна, а насправді вона охоплена якоюсь пристрастю. Доречі, слово "пристрасть" в перекладі на українську означає не лише сильне почуття, але й пасивний стан, коли щось зовнішнє захоплює мене і позбавляє Свободи. І от потрібно спробувати пояснити молодій людині, що нею керують пристрасті. Потрібно показати цій людині на прикладах з її власного життя: "Дивись, скільки несвободи є в тобі!" І справді, залежність від думки про тебе твоїх друзів, твої соромітські бажання, нечисті думки, що переповнюють тебе після перегляду західних фільмів. Подумай, чи насправді ти вільний, чи тобою керують, керують твоїми реакціями, твоєю мовою, коли ти вигукуєш "Вау!" Адже ж вкладено тобі в голову такі чудернацькі вигуки? Так от, завдання релігії і полягає якраз в тому, щоб помітити всі ці невидимі пута несвободи, порвати їхі прийти до Свободи, істинної Свободи у Христі. На мою думку, дуже важливо, щоб наша розповідь про Православ'я, скерована до молоді, якомога точніше розкривала традиційні цінності нашого Церковного життя. Навіть ідеї Послуху і Смирення, Аскетизму і Стриманості потрібно пояснювати мовою, зрозумілою сучасній молодій людині чи навіть дитині. Бойова термінологія дуже близька молоді, і якщо ми скажемо їм: "моліться, постіть, змиріться!", вони не сприймуть цього, це не відповідатиме їхнім стремлінням. Але якщо ми скажемо: "Повстань проти пана світу цього, вийди на бій з ним!", вони відчують, що власне це їм зараз потрібно.Сучасній молодій людині життя надає більш ніж достатньо можливостей бути сучасною, блукати Мережею, наприклад, а Церква дає тобі можливість хоча б раз на тиждень вирватися з полону твоєї сучасності, вдихнути аромат інши х епох, іншими очима подивитися на світ, наблизитися до вічних традицій Православ'я.
Диякон Андрій Кураєв, www.orthodox.org.ua
