Різдвяно-новорічний період Братство свв. Бориса та Гліба вже вкотре присвячує колядуванню. Це слово не передає всього того, що учасники цього дійства переживають за два тижні після Різдва. Власне, якщо бути точним, наше ходіння по добрих людях із співами та маленькими інсценуваннями на Біблійні теми не є ні колядуванням, ні вертепом; ми намагаємося поєднати ці два різдвяні дійства у своїх виступах.
Вертеп - це народна вистава на основі біблійної оповіді про народження Ісуса Христа, яку грають живі актори або представляють ляльки. В народній традиції вертеп набув, крім основної, додаткових сюжетних ліній. Поруч із історією, в якій народжується Христос, а сили зла, втілені царем Іродом, намагаються зашкодити Божій Матері та Спасителеві, вертеп паралельно представляв козаків-характерників, циган, сценки із життя українських селян. Ці додаткові історії переплітались із основним сюжетом і доповнювали його. Колядувальники ж ходили по хатах і вітали господарів в інший спосіб. Вони розповідали історію народження Спасителя в піснях-колядках, чергуючи їх з віршованими віншуваннями, побажаннями щастя, гараздів та добробуту господарям та їх родинам.
Ми у братстві вирішили поєднати колядування із вертепом, представляючи історію Христового Народження та співаючи колядки на радість господарям та на хвалу Божу. Колядувати ходять зазвичай до родичів або друзів. Щоб встигнути навідатися до всіх, колядникам доводиться, так би мовити, оптимізовувати маршрути. Наша колядницька ватага бувала в усіх куточках Києва, куди вела нас звізда, як давніх волхвів до Вифлеєму.
Попереду колядників завжди іде звіздар, який несе Віфлеємську зорю, вказуючи шлях ватазі та звіщаючи всім: "Колядники ідуть!" Звізда - неодмінний атрибут кожної ватаги. Вона вже сама по собі підносить гуртові настрій колядників і налаштовує на світлі думки. Її виготовили три роки тому перед першим нашим колядуванням, і з того часу вона завжди супроводжує наші різдвяні мандри.
Прийшовши до хати, де збираємось колядувати, починаємо колядку ще від порогу "Чи вдома вдома господар дома?". Це так звана попідвіконна колядка, яку ватага співає, звіщаючи господарів дому про свій прихід. Коли ж господарі, зачувши спів, відчиняють двері, то звіздар, як голова ватаги зачинає "Благослови Боже і Божая Мати про Різдво Христове колядки співати...". Зайшовши, ми співаємо про Боже Народження, яке принесло радість усьому світові. Співаємо різних колядок, які не обов'язково повторюються в кожній хаті, як і віншування, бо колядники мають спеціальні віншування для господарів, для молодого подружжя, для парубків та дівчат на виданні. Тож коли на завершення віншуємо господарів та усю їх родину на щастя, на здоров'я на многая літа, господарі дякують нам, колядникам, за віншування та колядування різноманітними ласощами. Наколядоване добро дружно з'їдається зразу ж по завершенні денного маршруту.
Крім того, що колядування - це приємна розвага та гарний відпочинок, дає можливість відчути та зрозуміти Різдво, як відчував та розумів його наш народ від давніх-давен, і утвердити його саме таким у нашому сьогоденні. Це також і служіння - навідуючись до різних людей, до старих і малих, ми усім несемо радісну звістку, виконуючи волю Божу, із співом народних колядок даруючи їм те свято Різдва, якому раділи наші предки впродовж століть.
Колядування - це також велика радість і для самих колядників. Невтомно йдучи від хати до хати та не шкодуючи голосу для співу колядок у кожній оселі, більше думаєш про Різдво, про його значення для людей і для себе. Адже кожний дім, куди приходять колядники, в час їх перебування в ньому стає місцем народження Христа, там незримо перебувають маленькі ясла з бідного Віфлеємського передмістя. Колядуванням ми вбираємо в себе світло, яке дарує нам Віфлеємська зоря, щоб зберегти його до наступного року та наступного Різдва.
Катерина Прищепа
